Дискримінація навпаки

                                               

                                                       

                                                           

                                                                

                                                               

          25 травня в столиці нашої Батьківщини Києві, в країні з сильними сімейними і православними традиціями держава стала на захист 80 людей (з них половина іноземців) які хочуть в нашій країні пропагувати гомосексуалізм.

            І зовсім не йдеться про дискримінацію так званих сексменьшин, а про отримання додаткових прав, привілеїв, повноважень для збоченців вже перевіреним в Європі шляхом.

      Біля кіностудії ім. Довженка кілька десятків людей провели так званий «парад рівності». Близько 80 осіб (з яких половина іноземці) з плакатами про толерантне ставлення до нетрадиційних стосунків пройшли символічним маршем. Весь маршрут, довжиною в 200 метрів учасники параду під надійною охороною народних захисників подолали за 20 хвилин.

     Організація гей-параду проходила в суворій секретності. Лояльних, своїх журналістів збирали з самого ранку в центрі міста. В автобус впускали тільки після звірки документів згідно зі своїми списками. Місце призначення до останнього трималося в таємниці, навіть від водія автобуса. Таких автобусів: з журналістами, учасниками, іноземними представниками було декілька по Києву. Всі були попереджені, що яскраві прикраси, вбрання, косметику не використовувати (якщо б не протестні акції, Київ бачив би ходу ряжених збоченців у всій своїй красі). Для учасників маршу розробили спеціальну пам'ятку, яка більше нагадувала інструкцію на випадок військових дій: «Взуття - зручне для бігу і яке захищає ноги. Одяг - максимально прикриває шкіру (захист від сльозогінного газу). Після маршу переконайтеся, що за вами немає «хвоста». Уникайте безлюдних вулиць, на метро змініть кілька гілок і напрямів».

     Місце проведення маршу - ділянка проспекту Перемоги біля кіностудії ім. Довженка. У Марші взяли участь мер Мюнхена і депутат Європарламенту. Координатори маршу в яскравих жилетах рідною англійською давали вказівки учасникам. Після того, як мета була досягнута - все відзняли, сфотографували, взяли інтерв'ю - учасники сховали атрибути маршу і, вже нічим не відрізняючись від звичайних перехожих і не привертаючи уваги, під охороною «беркута» зникли за воротами кіностудії, де їх чекали автобуси.

     Тут же, тільки біля пам'ятника О.С. Пушкіну збиралися і інші учасники дійства - звичайні громадяни нашої Вітчизни, яким не байдуже майбутнє наших дітей. Представники громадських рухів, віруючі різних конфесій (православні, католики) і просто небайдужі люди в черговий раз вийшли відстоювати історичні, культурні, духовні цінності, на які посягають іноземні загарбники і агресори. Противників параду зібралося більше   1500 чоловік.

 Кількість бійців правоохоронних органів, (близько 1000 осіб) більш ніж в 10 разів перевершувало кількість самих учасників цього інсценійованого маршу.

    Що це було? Що все це означає? Це означає, що підготовка гей-параду в Києві проходила в тісній співпраці з нашими правоохоронними органами. Вони не тільки заздалегідь знали про місце проведення гей-параду, нібито в цілях забезпечення порядку. План всього заходу був розроблений саме в тісній співпраці з нашими доблесними «органами». Це була добре спланована і організована акція. Бійці володіли ситуацією, підказували своїм замовникам куди пройти, вели переговори по рації. Так що ж все-таки сталося 25 Травня? Кому потрібен був цей міні - парад?

Невже тим українським 40 з 80 учасникам, які з такими складнощами, з такою конспірацією пройшли за 20 хвилин ці 200 метрів в оточенні «Беркуту»? Звичайно ні! Хтось із цих учасників озвучив, поскаржився на якісь конкретні випадки приниження, дискримінації? Аж ніяк! Ніхто ні про що таке не говорить. Такі люди в нашій доброзичливій і терпимій країні, якщо вони не ведуть себе агресивно, не здійснюють протизаконні, протиправні вчинки, нічого крім жалю і співчуття не викликають. Ніхто не виступає проти конкретних людей, які вибрали для себе подібний спосіб життя. Але мова йде про пропаганду та нав'язування цього способу життя. Публічні марші, паради - це наймогутніший засіб пропаганди, у багато разів сильніший телевізійної, так як тут задіюється ефект натовпу, залучаючись до якої, людина з розсудливої розважливої особистості перетворюється на особистість ведену, робить такі вчинки, які раніше без впливу натовпу ніколи б не здійснила.

    Насправді посланцям Содому і Гоморри потрібен був сам факт! І зовсім не факт рівності (у нас Конституцією закріплені права кожного громадянина, не залежно від того, хто з ким спить). Потрібен був факт визнання українською владою гомодиктатури,факт підпорядкування, готовність прислужувати. Не приймаючи до уваги тверду позицію 99% населення України, 25 травня відбулося попрання сімейних цінностей на догоду Європі. Чому українська влада дозволила вчинити наругу купці іноземних збоченців над ідеалами свого народу? Чому в пресі, в інтернеті, на телебаченні людей, що відстоюють традиційні сімейні цінності, показують як невелику групу якихось «церковників» з хрестами? Тому що, вибачте, секс меншинам  нудно бути в меншості? Ми маємо можливість бачити, як наш сусід - Російська Федерація - відстояла свій народ, свою державу перед «гомозахватчиками». Міністр закордонних справ Росії С.В.Лавров сказав: «У Росії немає жодного універсального чи загальноєвропейського зобов'язання дозволяти пропаганду гомосексуалізму. Як відомо, гомосексуалізм був кримінально караним діянням в СРСР. Цю стаття Кримінального кодексу давно скасовано, і гомосексуалісти можуть займатися своїми справами абсолютно вільно і безкарно. Не допускати дискримінацію за будь-якою ознакою вписується в зобов'язання всіх держав. Ще раз підкреслю - зобов'язань дозволяти пропаганду (гомосексуалізму), яка буває, як правило, дуже агресивною, у нашої країни немає. Навряд чи воно може бути нами прийнято навіть в теорії. У Росії існують свої моральні цінності, історичні, культурні та релігійні традиції, за якими живе суспільство. Ми нікого не обмежуємо в правах, але не хочемо, щоб дискримінація відбувалася в зворотному напрямку, коли одна група громадян отримує право агресивно просувати свої цінності, які суперечать з цінностями більшості членів суспільства, нав'язуючи їх дітям.

 У нашому діалозі з європейськими партнерами, які приділяють пропаганді гомосексуалізму підвищену емоційну увагу, ми говоримо про те, що є набагато більш «кричущі» випадки, коли права утискуються  очевидним чином ... Прикладів тому безліч. Про це чомусь наші західні партнери забувають і мовчать про утиск прав сотень тисяч осіб, які не мають громадянства в сучасній Європі, одночасно емоційно відстоюючи права гомосексуалістів на пропаганду свого способу життя. Ми готові без жодного надриву, на фактах обговорювати наявні зобов'язання і хто як до них ставиться ".                                                       

             Якщо наша країна "впаде" під натиском гей-пропаганди, то нас чекає все те, що Європа вже має і це аж ніяк не зарплата в тисячу євро для всіх українців. Це масові гей-паради, що демонструють свої збочення, це дитячі книжки не про принцес і принців, а про принців і принців і про принцес і принцес, це педофіли - викладачі в школі (їх же не можна дискримінувати - не допускати до роботи з дітьми) і багато такого, що нам всім поки і не снилося .... 

І наша влада зробила все для того, щоб гомо представники повернулися  з України  з почуттям глибокого задоволення.

(переклад Н.Ю. Шевченко  – статті О. Радченко )